Директор івано-франківського краєзнавчого музею зібрав колекцію пташиних гнізд.
Ярослав Штиркало — орнітолог за фахом. Про гнізда й про пернатих мешканцiв цих «хаток» може розповiдати годинами. Його колекція знаходиться в івано-франківському краєзнавчому музеї. Щоправда зараз усі гнізда заховані у фондах, але розповісти і показати багато цікавого на світлинах чоловік залюбки погодився.
— Пане Ярославе, чому і як Ви зацікавилися птахами?
Відколи себе пам’ятаю любив дивитися у небо та спостерігати за пернатими. Уже в школі, десь у класі сьомому почав цікавитися видами птахів, їхніми гніздами, читати, спостерігати й вивчати, що і як вони їдять, де оселяються, як виводять пташенят. Така любов до птахів привела мене на біологічний факультет Львівського університету. А далі — почав працювати та вже кілька років збираю гнізда.
— Не таємниця, що маєте колекцію з кількох десятків гнізд, де Ви їх збирали?
Понад 50 гнiзд зiбранi в нашій області. Звiсно, це не вся багата палiтра пташиних жител, якi характернi для нашого краю. Адже на Прикарпаттi є близько 200 видiв птахів, чимало й червонокнижних. Гнізда я збирав біля річок, на полях, серед трав і звісно, на деревах. Зняти гніздо непросто, адже треба, аби воно було цілісним, при транспортування воно може й розпастися, тому треба бути дуже обережним. Надалі ніякої «консервації» гнізда не потребують. Їх варто зберігати у сухих і провітрюваних приміщеннях, бажано помістити у просторі коробки та зайвий раз не чіпати руками. Так можна зберегти гніздо надовго. Моя колекція наразі знаходиться у краєзнавчому музеї. Часто ми її виставляємо, щоправда у вітринах за склом, бо у нас дуже багато відвідувачів, і хтозна чи хтось надміру цікавий не візьметься розкладати гніздо по гілочках. Тому мусимо гнізда берегти.
На Прикарпаттi є близько 200 видiв птахів, чимало й червонокнижних.
— Чи гуманно забирати у птаха гніздо, адже фактично Ви руйнуєте його житло?
Гнiзда для колекцiй природознавцi збирають наприкiнцi лiта або восени, тодi, коли птахiв, а тим паче пташенят, там уже немає. Як правило, до своїх жител бiльшiсть пернатих уже не повертаються. А щороку будують новi. І скажу вам, що взяти гніздо — справа нелегка. Так навіть важко збирати «хатки» птахiв, якi гнiздяться або на землi, або на невисоких кущах i низьких деревах. А виявити пернатих, якi там живуть, i визначити час, коли вони покидають мiсце свого тимчасового прихистку, ще важче. Цi гнiзда добряче замаскованi, адже ворогiв у таких птахiв вистачає. Це й гризуни, й більші птахи, й різні тварини. Вони руйнують гнiзда, з'їдають яйця та пташенят. Отож тi птахи, якi влаштовуються у, здавалося б, доступних мiсцях, майже себе не виявляють.
Пернатi, що оселяються помiж травами, також майстерно маскують свої гнiзда. Навiть пiсля кiлькох годин спостережень важко визначити, де саме їх «житло», адже пташки, прилетiвши на мiсце проживання, не йдуть одразу до дiточок, а стають за кiлька метрiв вiд них. I лишень згодом потроху наближаються до пташенят.
Пташки, прилетiвши на мiсце проживання, не йдуть одразу до дiточок, а стають за кiлька метрiв вiд них
— Які найоригінальніші екземпляри у Вашій збірні?
Та кожне гніздо оригінальне (сміється). Ось візьмемо таку, наприклад, просту й звичну пташку як сорока. Про неї всі добре знають. А ось її гніздо — дуже цікаве. Воно неправильної кулястої форми зі своєрідним «дашком» із гілок, що захищає і самих птахів, і найголовніше — маленьких сорочат. Ось одне із сорочих гнізд моєї колекції має в діаметрі пiвметра, 80 сантиметрiв заввишки. І все зроблене з... алюмiнiєвих дротiв, а iнше — взагалi з рибальських сiток.