Відомий у світі пивовар-франківець Назар Дребот справу свого життя не штудіював в університеті. На спеціаліста, якого цінують і запрошують на роботу ледь не в кожну країну, вивчився сам. Талановитий, врівноважений, напрочуд скромний хлопець, без зайвого, перебільшення є прикладом для багатьох молодих чоловіків, які шукають своє місце під сонцем.
Через два тижні з часу нашої розмови з Назаром він переїздить до Іспанії, де допомагає відкривати чергову пивоварню. Про життя й досягнення талановитого франківця читайте у відвертій розмові.
Про старт в бізнесі
Власним бізнесом почав займатися з 18-ти років. Деякий час експериментував і врешті знайшов свою справу ― пивоваріння. Хоча почалося все з дистриб’юції чеського пива на ринок Івано-Франківська, а потім усієї України. Після того зайнявся поставкою в Україну унікальних бельгійських пив. Саме ці пива ЮНЕСКО визнала не просто напоєм, а культурною спадщиною держави. Вперше спробувавши їх, я зрозумів: до цього часу не куштував справжнього пива. Бізнес йшов непогано, налагодив постачання у найвідвідуваніші заклади Львова, Києва, загалом добре працював по Україні. Проте, після Революції Гідності і різкого стрибка курсу долара займатися цим стало не рентабельно. Продажі різко впали. Власне тоді й почав замислюватися: як можу розвиватися в бізнесі, який мені подобався. За час роботи з іноземними партнерами налагодив хороші стосунки з тамтешніми пивоварами, які й запропонували, що можуть навчити мене варити пиво. Кращих вчителів на той час годі було й шукати.
Почав з теорії. Оскільки, закінчивши факультет міжнародних відносин, володів кількома мовами, то опанування іноземної літератури далося легко. Наситившись теорією, хотілося перейти до практики. Тоді замислився: де почати? В Україні культура крафтового пивоваріння була абсолютно не розвинена. Так, я б не мав конкурентів, але апріорі кращим без них не став би. Тому вирішив почати за кордоном…
Оскільки мав друзів в Нью-Йорку, то отримав пропозицію відкрити пивоварню там. Зібрав всі речі і переїхав до Америки. З того часу, по суті, й почалося моє життя по світу. Пивоварню цю ми, до речі, так і не відкрили, бо інвестори прорахувалися з орендою: вона настільки дорога в Нью-Йорку, що бізнес був просто невигідним. По суті, втративши пропозицію задля якої залишив Україну, почав шукати роботу пивовара у американських ПАБах. Спочатку об’їздив усі пивоварні Нью-Йорка, аби зрозуміти, як вони працюють. У другій, куди зайшов, одразу отримав пропозицію роботи.
Риси, якими має володіти пивовар
Інженер, шеф і мікробіолог ― риси хорошого пивовара. Остання дісталася у спадок від бабусі, оскільки вона викладач хімії і біології. Хімія завжди легко давалася. По мікробіології прочитав чимало літератури. Шефом став вже в процесі роботи. Я ― гурман, люблю смачну їжу. Загалом дотримуюся теорії американців, які витрачають гроші на якість життя, а не на показ. Це здорова їжа, подорожі, саморозвиток.
Інженер, шеф і мікробіолог ― риси хорошого пивовара. Остання дісталася у спадок від бабусі
Процес пивоваріння
Це процес постійного вдосконалення смаку. Коли пишу рецепт, то одразу відчуваю, яким пиво буде на смак. З готовим сортом можу й екпериментувати: змінювати пропорції, дріжджі. Надихає кухня.
Крафтове пивоваріння ― авторська робота. Копіювати рецепти не цікаво, цього не робить жоден поважний крафтовик. Найвідоміші з них ― шотландські пивовари ― випустили книгу, де оприлюднили всі свої рецепти, але передирати їх ніхто не став.
Стандартна варка пива триває до 12 годин. Після чого є процес ферментування, утримування. В загальному готовий продукт можна отримати за кілька місяців. Від процесу створення рецепту до подачі пива клієнту ― все контролює особисто пивовар.
До речі, пивоваріння не лише творча робота, тут може бути й чимало фізичних навантажень. В день варки на собі можна переносити близько тони ваги.
Ідеальна робота
В Америці працював на кількох пивоварнях, але найзатишніше мені було в Східній Аврорі ― містечко поруч канадського кордону. Там ми створювали пивоварню з нуля, спочатку навіть доводилося варити пиво в гаражі. За більше, ніж рік, ці люди стали мені другою сім’єю. Загалом мені дуже зімпонував їхній підхід до роботи: мене постійно питали чи я щасливий, чи комфортно себе почуваю на роботі. Американці мають своєрідний підхід до роботи. Двоє інвесторів цієї пивоварні були з нами постійно, працювали, як всі. До відкриття ми могли працювати по 16 годин усі і це не було якось напряжно. Всі працювали разом. Коли було багато відвідувачів у пивоварні й ми не встигали їх обслуговувати, то власник міг стати і мити підлогу. Мені імпонує ця простота американців. Від них я, до речі, навчився цінувати якість, а не матеріальні цінності. Вони запросто могли дозволити собі елітний суперкар, але їздили на звичайному «Фольксвагені».
Дивно, але колись я вважав, що ніколи не зможу працювати на когось. До цього місця.
Від них я, до речі, навчився цінувати якість, а не матеріальні цінності. Вони запросто могли дозволити собі елітний суперкар, але їздили на звичайному «Фольксвагені».
Життя космополіта
Через два тижні переїжджаю до Іспанії, де допомагаю відкривати пивоварню на курорті Марбелья. Загалом ідея відкриття пивоварні там належала моїм шотландським парнерам, які неодноразово відпочивали у цьому місці і побачили, що такого закладу в Марбельї не вистачає. Щоб отримати пропозицію роботи, довелося пройти співбесіду, в якій крім мене брало участь ще 150 людей. Шукали спеціаліста, який знає увесь процес: від запуску і менеджменту до варки пива. Я сподобався найбільше.
Щоб отримати пропозицію роботи, довелося пройти співбесіду, в якій крім мене брало участь ще 150 людей.
Крафтове пиво в Україні
Не так давно крафтове пивоваріння в Україні почало розвиватися. У Львові є гідна пивоварня ― «Правда», в Івано-Франківську нещодавно відкрився «Copper Head». До речі, я для них варив три сорти пива. Хоча українцям все ще важко зрозуміти, чому бокал пива коштує, до прикладу, 50 гривень. Але я завжди кажу: це як порівнювати бульйон з домашньої курки і мівіну.
Бізнес в Україні
Навіть зараз бізнесом в України я б не займався. Система досі зіпсована: корупція, рішалово, демотивація працівників. Насправді наші люди дуже працьовиті: неодноразово бачив, як вони працюють за кордоном. Але в Україні вони, мабуть, не хочуть віддаватися роботі, бо не мають мотивації.
Я вже наводив у приклад відношення до роботи в Америці. Були дні, коли ми працювали по 15-17 годин і всі на роботі були до кінця. Робили більше, ніж входило по документах в обов’язки, але з нами завжди були й власники. Коли інвестор розбирає сам цеглу, носить її, як ми могли сказати ні? Потім отримували гідну винагороду. Загалом витрати на зарплати були до мільйона доларів. В загальному власники «чистими» заробляли десь так само, як і весь персонал.
Про жінок
Подорожуючи трохи по світу, я переконався: українки ― найкрасивіші. Хоча характером мені більше імпонують американки, вони простіші. Наші жінки занадто багато уваги приділяють зовнішності: багато косметики і фенсі, все заради того, аби підтвердити свій статус. Як то кажуть, вийти заміж за багатшого чоловіка. Американки, навпаки, прагнуть всього досягти своїми силами, розумом. Там ніхто не концентрується на тому, скільки заробляє твій чоловік. Більше цінується особистість, саморозвиток.