На цю тему в Івано-Франківську нещодавно дискутували hr-спеціалісти нашого міста та Львова.
І це питання звучить дещо дивно в світлі традиційного стереотипного «роботу зараз не так легко знайти». Насправді ж, у кадровиків думка дещо інша. Адже «з того боку барикад» видається, що не так легко знайти саме кандидата, — повідомляє 0342.ua.
Якщо уважніше придивитися, то оголошень з пропозиціями роботи, насправді більш, ніж достатньо. Де не глянь — шукають працівників. Причому на найрізноманітніші позиції — від різноробочих до «просунутих» ІТ-спеціалістів. Соцмережі, сайти з роботою, газети, та й просто рекламні стовпи «майорять» вакансіями.
Разом з тим, так склалося, що останнім часом доводиться спілкуватися з багатьма рекрутерами, а то й просто з роботодавцями, які, в силу тих чи інших причин, тривалий час не можуть «заповнити вакансію». На основі всього почутого, напрошуються певні висновки.
Значною мірою дається взнаки час зміни поколінь. На активні позиції працездатного населення впевнено заступає покоління дев’яностих. Воно відзначається значною споживацькою спрямованістю. Це діти батьків, що в свій час масово емігрували «на заробітки» в пошуках кращого життя, залишаючи їх самих на себе і підсаджуючи на стабільні «фінансові ін’єкції» з-за кордону.
Це діти батьків, що в свій час масово емігрували «на заробітки» в пошуках кращого життя, залишаючи їх самих на себе і підсаджуючи на стабільні «фінансові ін’єкції» з-за кордону.
В свою чергу, дуже малий відсоток нащадків заробітчан усвідомлював ціну копійки, заробленої батьками. Такі випадки непоодинокі. Хтось із сім’ї працює за кордоном, решта — насолоджується безбідним життям в Україні.
Плоди цього явища очевидні і відчутні в тому числі на ринку праці. Адже «діти» виросли, закінчили університети (значна частина, звісно, не без фінансової допомоги батьків), почали шукати роботу і психологічно залишились на рівні завищених «очікувань». Ці діти, з одного боку самостійні, з іншого — надміру самовпевнені. Адже, вони рідко знали слово «ні». Брак батьківської любові для них завжди компенсувався матеріальним заохоченням.
На відміну від так званого «радянського» покоління, чи того, яке формувалося на його зламі, і яке було постійно ні в чому невпевненим, це покоління уже чітко знає, що йому «хтось щось винен». І це, відповідно, позначається на його очікуваннях.