Завідувач відділенням Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні Оксана Манюх привітала з днем Ангела Іванів та Іванок та поділилася зворушливим спогадом з медичної практики.
Про це педіатр написала на сторінці у соцмережах.
"Це був десь 2001 чи 2000 рік, вже рік точно не згадаю. А от дату пам’ятаю точно. 20 січня, день Ангела зимового Івана. Я працювала головним педіатром управління охорони здоров’я, але для зручності людей мала кабінет і в обласній дитячій лікарні, для оперативності вирішення всіх виробничих питань. Для мене було так завжди і залишається надалі: найважливіше питання – це порятунок КОЖНОГО ЖИТТЯ дитини. Тільки колись я думала, що найкраща апаратура, найкращі знання здатні врятувати КОЖНУ дитину, яка має проблему з здоров’ям. З досвідом, прийшло розуміння, що треба зробити більше ніж апаратура і ліки, треба зробити все можливе, щоб наші діти НЕ ХВОРІЛИ, НЕ ТРАВМУВАЛИСЬ. Чим зараз і займаюсь. Але це я відхилилась від основної теми.
Лікарня. До мого кабінету увійшла завідувавач відділення недоношених дітей Ірина С. Стривоженим голосом повідомила мені, що у відділенні склалась надзвичайна ситуація з однією дитиною. І ніхто не може вплинути на рішення батьків, які хочуть забрати хвору дитину додому. З ними говорили і начмеди, і всі лікарі у відділенні – батьки нікого не слухають. А хлопчик народився недоношеним, вагою десь 1500 кг, багато мав патологічних відхилень і міг просто померти без медичної допомоги.
Іду я у відділення. Заходжу в палату. На ліжку сидить тендітна дуже молода мама, із засмученими очима, згорблена від внутрішнього болю, і наче голубка огорнула руками, як крилами своє немовлятко. Перша моя думка: «Вона любить цю дитину, тому причина десь інша. Їй не байдуже». Представилась, пробую розговорити жінку. Марно.
Твердить одне і теж: «Ми йдемо додому, і все».
Нічого мені не вдається. Виходжу в коридор, там чекає тато дитини. Молодесенький, худенький як патичок…, десь батьками обом певно було по 17-18 років. Розговорилися з ним. І слово по слову, я починаю розуміти у чому причина…. Вони зовсім не мають грошей на лікування, зовсім… А це був такий час, що в лікарні ліки були лише на невідкладну терапію і все. Все інше батьки змушені купувати самі. (Минуло майже 15 років, а нічого не змінилося, хіба що ціни на ліки. Це так до слова).
Я питаю батька: «Якщо я забезпечу Вам все лікування дитини, ви залишите дитину на лікування? Вас нічого більше не буде обходити, всі витрати – це мій клопіт».
Батько подумав. Сказав. «ТАК».
Іду я в аптеку, купую все необхідне за списком для лікування дитини і передаю завідувачці відділенням. Пішла моя зарплата, як катран з плота. Кажу завідуючій: «Це та ситуація, коли ми своїми силами маємо зробити все, щоб ця дитина вижила.» Потім ще трохи лікарня надала ліки для дитини, що могли. Наш хлопчик Іванко почав одужувати. Набирати вагу і щасливо пішов додому у Старуню Богородчанського району.
Чому запам’ятала, що в Старуню? Бо через рік у Богородчанській районній газеті мені була надрукована подяка від батьків, за те що допомогла їм у критичну хвилину прийняти правильне рішення.
Пізніше, у 2004 році батьки з Іванком прийшли до мене на медичний огляд, який проводився в селі Старуня в рамках проекту ЮНІСЕФ «Цвіт Карпат». Гарний красивий розумний хлопчик, а з ним молода і щаслива сім’я. І я щаслива, що мені вдалося врятувати ця дитину.
Хай будуть під Божою охороною всі, хто носить чудове ім’я Іван чи Іванка !З святом Ангела!" – написала Оксана Манюх.