Одинадцятирічний прикарпатець пише листи президенту України з проханням збудувати в Івано-Франківську завод з переробки сміття. Таким чином шестикласник Ростислав Ворох бореться проти забруднення рідного міста і краю.
Ростику 11 років, у нього звичайні на його вік захоплення – танці, подорожі, спорт, прогулянки з друзями, комп’ютерні ігри, проте мислить він неординарно. Висловлюється завжди прямолінійно, чітко та підходить до всього з недитячою серйозністю. Одного разу зацікавившись чимось, він неодмінно досягне омріяного.
Так сталося і цього разу. Неочікувано навіть для самого себе Ростик перейнявся питанням забруднення Івано-Франківська. Якось, поділившись думками з мамою, він з неабияким здивуванням сприйняв новину про те, що на Прикарпатті немає діючого сміттєпереробного заводу, а натомість є одне суцільне звалище. Обурений таким фактом, хлопчина вирішив діяти. І взявся писати лист президенту Петру Порошенку.
«Як на мене, якщо звертатись, то звертатись вже до найголовнішого в державі», – вважає Ростислав Ворох. І хоча не так просто було здійснити задумане, школяр цілеспрямовано втілював свою мету в життя.
На початку вересня, проглядаючи одну за одною веб-сторінки, він, покладаючись на свою інтуїцію, знайшов потрібну адресу. Наступного дня відправив першого листа. «Я не знаю його характеру. Тому, коли писав, не міг передбачити реакцію. Але, звичайно ж, сподівався хоч на якусь відповідь», – розповідає шестикласник.
Зрозумівши через два тижні, що його сподівання не справдилися, Ростик не опустив руки і написав ще один. Він не був впевнений у правильності адреси, проте вперто намагався достукатися до адресата. «Коли писав вдруге, задумався і вирішив: якщо відповіді або хоча б якихось дій не буде, то третій лист буде останнім. Як кажуть, Бог любить трійцю», – з посмішкою зауважує школяр.
Варто зазначити, що про такий сміливий вчинок хлопця ніхто не знав, навіть батьки. Він мовчки робив це, сподіваючись допомогти рідному місту. А відповіді знову не було…
Останнього листа Ростик надіслав в кінці жовтня, все-таки плекаючи надію, що в Адміністрації президента, зваживши на його юний вік, лист обов’язково прочитають і відреагують на нього. Але відповіді немає, і на запитання, чи продовжить він писати, хлопець зніяковіло відповідає: «Думаю, що ні. Вже не бачу сенсу».
Шкода, що наразі школяр навіть не може перевірити, дійшли листи до адресата чи ні. Хтозна, можливо, адреса, яку знайшов Ростислав в інтернеті, неправильна і листи просто не знаходять свого адресата?..