За всю відому нам історію татуювання ніколи інтерес до нього не був таким сильним, як тепер. Протягом останніх ста років - в силу неминучих процесів глобалізації та появи Інтернету - татуювання сильно змінилось. Раніше воно було прив’язано до локального контексту та формувало свою художню мову в залежності від місцевої традиції. Нині ці межі вже більш стираються, а елементи стилів все більш еклектично комбінуються або й синтезуються разом, створюючи нову універсальну мову татуювання. Татуювання - таке, яким ми знаємо його зараз - є “ідеальною дитиною” постмодерного мистецтва, яке іронічно стирає межі між красивим та некрасивим, прийнятним та неприйнятним, сенсовним та безглуздим.
Починаючи від 2000-их, в тату-індустрію все частіше переходять представники інших сфер (наприклад, художники та дизайнери), для яких малюнок на тілі стає ще одним засобом вираження. Всі вони додають в цю художню мову татуювання нові поняття, розширюють її “лексикон” та штовхають тату-індустрію (або тату-мистецтво) на пошук нової естетики. Завдяки ним - а також завдяки тому самому Інтернету та глобалізації - татуювання отримало право на медійність та все більше виборює своє право на суб’єктність на межі між креативною індустрією та мистецтвом.
Може задаватися, що проблема статусу татуювання (ремесло чи мистецтво?) є новою та породженою сьогоденням, але це не зовсім відповідає дійсності. Наприклад, дослідження тату-критика Макса Лоддера свідчить про те, що ще в кінці 19 ст. лондонські газети широко дискутували питання мистецької цінності татуювання. Інші дослідники також підтверджують тезу про те, що тату ніколи не було "для моряків і байкерів", але радше таким було сприйняття медіа, які й створили цей міф - наприклад, транслюючи одні й ті ж слова як в статтях за 1908 рік в Нью-Йорк Таймс, так і в статтях за 2003-й.
Назва проекту “Тавро” - це не лише про “мітку”, що лишається на тілі на все життя, але й про тавро / клеймо / стереотип, що супроводжує татуювання та судження суспільства про нього у різних аспектах. Попри факт інтеграції цієї індустрії в світовий музейний простір ще в минулому столітті, сьогодні в Україні татуювання досі носить тавро "хіба?". "Хіба це мистецтво?" - фраза, якою умовно можна охарактеризувати місцеву полеміку на рахунок того, куди, все-таки, віднести цей вид діяльності – в категорію ремесла / креативної індустрії чи категорію мистецтва.
Тату-майстри/-ні, представлені на виставці, піднімають питання, пов’язані зі своєю діяльністю в українському контексті. Якою є постать тату-майстра/-рині тут і тепер? З якими проблемами або непорозуміннями стикаються ці люди у своїй роботі? Чим є малюнок на не своєму тілі безпосередньо для самих авторів малюнку?
В рамках нашої виставки ми спробуємо відійти від прив’язки до "прикрашальної", «декоративної» функції татуювання і поговорити про його художню мову - окрему, незалежну, специфічну, зі своїми особливостями та цінністю. Адже дослідження актуально статусу татуювання – це особливий привід у черговий раз спробувати розібратись з тим, що є мистецтвом сьогодні та якими критеріями ми його наділяємо.
Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Це допоможе багатьом прийняти правильне рішення. Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять.
Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.
