Перші каскадери. Як сплавляли ліс гуцули 100 років тому (ВІДЕО)

Збереглося старе відео, в якому показано кляузи-гаті, що їх використовували для сплаву лісу в Карпатах та сам процес сплаву.

На річках Чорний і Білий Черемош у другій половині ХІХ століття було споруджено із дерева і каміння понад 20 водозбірних гребель, які одержали назву кляуз-гатей. Гуцули ще називали їх "гамованки". Всі вони протягом двох сотень років були важливими інженерними гідротехнічними спорудами гірського лісосплаву Гуцульщини. Упродовж ХІХ-ХХ століть це був найдешевший спосіб транспортування деревини. Зазвичай бокораші гнали плоти-дараби бурхливими потоками карпатських рік до лісопереробних комбінатів у Кутах, Вижниці і далі Прутом аж до Чернівців.

Кляуза (нім. klause – "ущелина") – гідротехнічна споруда, призначена для сплаву лісу маловодними гірськими річками Карпат.

На одній річці часто будували каскад кляуз. У водосховищі кляузи акумулювали ліс, який звозився з навколишніх лісорозробок, та з колод (кльоців) формували невеликі плоти – дараби. З дарабів, скріплених послідовно між собою, формували один великий пліт – бокор.

У призначений час відкривали систему шлюзів греблі, і бокори, підхоплені потужним водним потоком, неслися вниз у долини. Таким чином кляузи на певний час піднімали рівень води у верхів'ях річок, щоб ліс безперешкодно міг транспортуватись мілководдям до повноводнішої річки або до іншої кляузи.

Бокораші стояли спереду плоту і спеціальними веслами-стернами управляли ним, щоб уникнути мілин та великих валунів у річці і щоб пліт не винесло на берег. Бокорашів було 3—5, інколи й більше — залежно від величини плоту і складності та довжини маршруту. На плотах влаштовували спеціальний майданчик, де розводили багаття (ватру), також ставили невеликий курінь. Формування плоту було однією з найбільш трудомістких і відповідальних операцій, бо від якості цієї роботи залежав потім власне сплав. Певна річ, щоб збити колоди потрібні знання і виробничий досвід, відповідний інструментарій, які вдосконалювались і доповнювалися тривалий час і лише у XIX—на початку XX ст. набули довершеності. Плоти готували на прирічкових складах («порташах»). Усі підготовчі роботи на «порташах» виконували групи підсобних робітників, які складували в штабелі («мигли») колоди, сортували їх за породою і розмірами.

Розміри плотів не були сталими. Вони залежали, з одного боку, від довжини будівельного лісу, з другого — від повноводності ріки. Крім того, багато важили навігаційні знання і практичний досвід керманичів. Професія бокорашів була небезпечна, комусь могло затиснути ногу між вологими і слизькими колодами, а хтось від несподіваного поштовху об кам'яні пороги падав з плоту в річку і міг забитись тощо. Для сплаву використовували переважно повноводні річки, наприклад: Прут, Білий і Чорний Черемош, Черемош.

Проходження надзвичайно складного водного шляху від верхів'їв обох найбільших тутешніх річок та їхніх приток до села Залуччя, де Черемош впадає у Прут, зазвичай тривало два дні, коротші маршрути долали й за один світловий день. І все це відбувалося у безперервному русі, без привалів на обід чи перекур і в постійному напруженні. Дараби зв'язувалися з двох шарів колод, і нижній при сплаві так стирався об каміння, що інколи залишалося лише півстовбура в діаметрі.

У повоєнні роки, коли деревини потребували всюди, професія сплавника була затребувана. Лісу було вдосталь, роботи також. Крім того, за неї непогано платили, тому люди сходилися на лісосплав з усього краю.

Наприклад, за одноразовий сплав від Яловичори до кінцевого пункту в Чернівцях у 1920-х роках керманич однієї валки дарабів – бокора – міг отримати зарплату, рівноцінну вартості корови. На той час це були великі гроші.

До теми:Традиції, що не змінилися за сторіччя: як гуляють справжнє гуцульське весілля (ВІДЕО)