Таємничий шепіт вчорашнього снігу, або 8 днів у зимових Карпатах. ФОТОЗВІТ

Це історія про те, як шестеро туристів на 8 невимовно прекрасних і неймовірно важких днів випали з буденного життя і опинилися серед лютневих Карпат. Це історія про гори, сніг, сонце, вітер в обличчя і вірних друзів поруч.

Похід наш складався з 8 ходових днів у горах, з 11 по 18 лютого. На типове запитання шокованого оточення: «Ого! А чому так надовго!» відповідали просто — дуже хотілося побувати в зимових Марморосах, а їх за пару днів не пройдеш, потрібен час.

І ось така вийшла нитка маршруту: с. Ділове — ур. Обніж — пол. Лисича — г. Піп Іван Мармароський — ур. Маслокрут — г. Межипотоки — г. Неняска — виток Білої Тиси — г. Стіг —г. Редул — пол. Щівник — г. Піп Іван Чорногірський — пол. Щівник — с. Луги.

Місцем збору став Івано-Франківськ. З'їжджалися не тільки з усіх куточків України, але й з Польщі. Далі о третій годині ночі дизелем Івано-Франківськ - Рахів доїхали до кінцевої зупинки. До слова, ночувати зимою в горах подекуди було тепліше, ніж в цьому славнозвісному поїзді... 

Наступна зупинка — село Ділове, що стоїть за 50 метрів від румунського кордону. Там проходимо обов'язкову реєстрацію на прикордонній заставі, адже наступні кілька днів у горах будемо йти прикордонною зоною.

До слова, саме в Діловому знаходиться геодезичний знак, що позначає центр континентальної Європи.

Далі — стежкою в гори. Поки що йти по ній можна без допоміжних засобів, адже позашляховики та лісовози утрамбували сніг. Проте це не на довго...

По дорозі зустрічаємо сліди лавини, яка притягнула за собою суміш каменів і бруду:

Ще трохи йдемо просто в черевиках, проте ближче до вечора взуваємо альпіністські кішки, щоб не ковзати по насту. Взагалі, до кінця походу ми забули, як це — ходити просто в черевиках. Пересувалися або в кішках, або в снігоступах, в залежності від ділянки треку. І, звичайно, без трекінгових палок теж нікуди. Але дівчата лишаються дівчатами — інстаграмний тренд фотографувати свої ноги на фоні краєвидів в них незнищенний:

Ніч і повний місяці застала нас на лісовій дорозі. Проте ліс весь час був наповнений дивними звуками. В темряві ми не могли зрозуміти, що ж є його джерелом. І тільки на ранок ми з'ясували причину — бурульки, що опадали з дерев. 

Ще одним одкровенням став сніг, який абсолютно казково виблискував кристалами не лише в сонячному промінні, але й у місячному:

Переночували на другому поверсі недобудованого будиночка, відчувши себе чи то шпаками, чи то бомжами на горищі:

Наступного дня рушили на штурм Піп Івана Мармороського.

Проте трохи не розрахували свої сили. Довелося заночувати в наметах на одному з відрогів Піп Івана, на висоті близько 2 тисяч метрів. Це була найхолодніша ночівля з усіх, що ми мали. На ранок намети повністю обмерзли. До того ж, піднявся шалений вітер, який змусив нас грітися, бігаючи навколо наметів. Чим не "Аліса в Країні чудес?"

Проте весь холод був з лишком компенсований прекрасними краєвидами та розкішним сходом сонця:

Надягнувши наскрізь промерзлі черевики зі шнурками, що стирчали, як антени в різні сторони, ми продовжили шлях на Піп Іван:

Як знають всі любителі гір, штурм вершини — це важко. Проте підйом влітку — це розслабляюча прогулянка волошковим полем у порівнянні зі сходженням взимку. Основна причина цього — важкі рюкзаки, в яких доводиться нести багато зимового спорядження та теплого одягу. Вага наших рюкзаків коливалася від 20 до 27 кілограмів. Щоб наплічники залишалися підйомними, доводилося полегшувати їх всіма можливими методами. Наш головний лайф-хак для цього — максимально замінити свіжі продукти висушеними. Це суттєво економить місце в рюкзаку та його вагу. Борщ, гарбузова каша, локшина з овочам, узвар — все це було приготовано з сублімованих продуктів:

Сніданки також були сублімованими — висип вміст пакетика в термокружку, залий кип'ятком і насолоджуйся:

До слова, щоб добути звичайний кип'яток, доведеться попрацювати. Адже всі джерела заметені снігом і єдина доступна форма води — це натоплений сніг. З дровами теж важко, тому все готується на балонах. При чому в такому холоді звичайний газ геть відмовляється горіти. Придатна до використання в таких умовах тільки спеціальна "зимова" газова суміш.

А тим часом ми підкорили Піп Іван Мармороський:

Проте принизливий вітер не дав довго насолоджуватися тріумфом і ми хутко продовжили свій шлях.

І знову ніч застала нас на лісовій дорозі.

«Де поставимо намет?» — «Та давайте прямо на дорозі, хто тут їздитиме вночі?».
В результаті, прикордонники двічі ледь не переїхали нас своїми снігоходами... Але, на щастя, тільки ледь.

Наступного дня вирішили влаштувати собі легкий день і неквапно дійшли до будиночку прикордонників перед Межипотоками, затопили там пічку і нарешті трохи розслабилися, ночуючи в теплі.

Наступна зупинка — виток Білої Тиси через вершини Межипотоки і Неняска.

Сьогодні ж — перший тест-драйв снігоступів:

Це був важкий перехід...

Але туристи — люди прості. Цілий день страждань сторицею компенсується прекрасним заходом сонця.

Хоче зігрітися — копай, хочеш розважитися — копай, хочеш провести ніч в теплі — копай!

А наступного ранку окоп, в якому стояв намет, можна використати для сніжних баталій:

Пройшла вже половина походу, пора освіжитися. На поширене запитання: «А як митися в зимовому поході», відповідаю — так:

В усіх туристичних пабліках повно світлин а-ля «ноги в шкарпеточках на фоні відкритого намету і гірського краєвиду». Одним словом, нами теж закортіло зробити таку:

А ми рушили далі, до полонини Щімник.

В Марморосах дуже багато прихистків для туристів. Там можна відпочити та навіть знайти щось смачненьке, що особливо актуально після майже тижня в горах.

Ніколи не забирай в туриста його їжу..

Ввечері ми вже побачили на вершині обсерваторію "Білий слон". Вона вабила до себе...

Дійшли до будиночку пастухів, який в цю пору року стоїть пустий. І, о радість, цього вечора руки нарешті дійшли до настільних ігор!

Наступного дня вирішили зробити "радіалку" — залишити рюкзаки в будиночку та без речей піднятися на Піп Іван Чорногірський, а ввечері повернутися.

Чим вище ми піднімалися, тим несамовитішим ставав вітер. Розповсюджена проблема світлин з зимового походу полягає в тому, що іноді важко зрозуміти, хто є хто, адже часто з відкритих ділянок тіла лишається тільки кінчик носа.

І ось, нарешті, Піп Іван Чорногірський. І обсерваторія — прекрасна, як завжди.

Сніг, мороз, вітер. Саме час влаштувати топлес-фотосесію!

Ще одна маленька радість цього дня — виміняли в рятувальників хлібину на плитку польського шоколаду!

Далі спуск, ночівля в будиночку, підйом о четвертій ранку і спуск в цивілізацію, в село Луги. Звідти до смт Ясіня через Рахів. Повернення до цивілізації після походу — це завжди важко. Гори ще довго не хочуть тебе відпускати. Тому, щоб полегшити період адаптації, ми вирішили завершити нашу мандрівку дуже приємною процедурою — гарячими чанами.

А потім казка закінчилася, ми роз'їхалися по різних містах. Але я знаю, що спогади про ці дні залишаться назавжди. Дякую всім, хто розділив це щастя зі мною!